Як "привид тероризму" мало не завадив потрапити до Києва на концерт "Піккардійської терції"

Не доводилося мені під час Помаранчевої революції доїжджати до Києва, але от моя спроба дістатися до столиці на ювілейний концерт вокальної формації “Піккардійська терція” за тиждень після дострокових парламентських виборів чимось нагадувала події менш ніж трирічної давнини.

Мав я до столиці їхати потягом “Маріуполь – Київ”. Коли у час прибуття жодних повідомлень по гучномовцю не пролунало, довелося звернутися до довідкового бюро вокзалу. Приємна дівчина із закономірно утомленою як на п'яту ранку посмішкою повідомила, що потяг запізнюється на невизначений час. Усі мої наполегливі спроби протягом наступної години більш менш визначити час і причини запізнення розбивалися об ту саму втомлену посмішку. Мовляв, якби ми самі знали, то і вам сказали.

Тим часом за відсутності офіційної інформації залом очікування почала курсувати чутка, що, мовляв, усі потяги з Донецького регіону до столиці затримуються через те, що начебто у поїздах шукають якихось озброєних людей, котрі нібито їдуть до Києва на підтримку однієї політичної сили. Але, як було згодом заявлено на сайті “Укрзалізниці”, на станції Верхівцеве, що на Дніпропетровщині, сталося зіткнення пасажирського та вантажного потягів, тому інші поїзди пішли із запізненням.

Але щоб там не сталося, хоча і на три години пізніше, до Києва потяг таки дістався, і до концерту залишалося ще достатньо часу. Як я вже писав, концерт “Піккардійців” був присвячений ювілею колективу, наприкінці вересня вони відсвяткували своє 15-річчя. До цієї дати виконавці мали випустити новий альбом, але під час концерту вибачилися перед глядачами переповненої зали палацу “Україна”, що не встигли потішити їх новим диском. Хоча й потішили багатьма новими піснями, які засвідчили рух “Піккардійської терції” у бік більш по-мейнстрімному легкої, подекуди джазової, подекуди бардівської за звучанням музики. Піккардійці-космополіглоти виконали і кілька світових шлягерів, таких як “O sole mio” та Дассенівські “Єлисейські поля” (не ризикну написати цю назву французькою).

Проте, ясна річ, найбільше оплесків публіки “зірвали” визнані хіти “Терції”. Зокрема, пісню “Ти на землі людина”, за словами керівника колективу Володимира Якимця, вони присвячують “тим 450-тьом людям, котрі незабаром приїдуть на роботу до Києва”. Не варто й говорити, що такі шлягери “Піккардійців”, як “Пустельник”, “Старенький трамвай”, “Весільний марш” зал співав разом із виконавцями. Окремо хотілося б відзначити експресію одного з солістів колективу Андрія Капраля, зокрема, його неперевершений скет та звукоімітацію у ряді композицій, а також його блискучу, майже театральну коду у “Шалялі”.

Врівноважити переважаючий академізм та інтровертність виконання “Піккардійської терції” покликані були спеціальні гості – акапельна ватага з Мюнхена “Terzinfarkt”, котрі працюють у більш розкутій, частково буфонадній манері. Інфаркт ледве не стався вже на другій композицій, коли “включилася” внутрішня “ритм-машинка” німецького колективу Гаррі. Виконавець так майстерно імітував великі і маленькі барабани, що дійсно здавалося, ніби ввімкнувся плейбек ударних з потужно відрегульованими низькими частотами. А коли мюнхенці почали виконувати відомий хіт “Sunny name across my heart”, мені спало на думку, що тільки танців на сцені не вистачає. І ніби почувши мої думки, “Терцінфарктівці” взялися витворяти на сцені запальні танцювальні па. Додайте до цього дотепний україномовний конферанс одного з учасників колективу – ось вам і готовий рецепт як сподобатися українським меломанам.

Наприкінці концерту Володимир Якимець оголосив, що цього року кожному з учасників “Піккардійської терції” виповнилося лише (чи вже?) по 15 років! Як і належить у цьому суперечливому підлітковому віці, вони продовжують експериментувати та шукати для себе кожен раз щось особливе і незвичайне. І якщо зазвичай у п'ятнадцятирічних відносини з оточуючими напружуються, то у “Піккардійців” з глядачем повна гармонія, принаймні про це свідчить другий рік поспіль забитий зал відверто немаленького столичного палацу “Україна”. Якщо продовжувати подібні асоціації, цікаво, а коли їм виповниться 16, подадуть учасники колективу на отримання паспорта?