Три кольори Ніно Катамадзе. Blue

Як це не дивно, але вперше пісні Ніно Катамадзе я вперше почув у кіно, а саме у доволі посередній стрічці “Інді”, саундтрек якої схвильовував набагато більше, ніж натужні перипетії банального сюжету.

Вже потім було знайомство з дисками Ніно “Black” та “White”, яке нещодавно вивершилося новим альбомом з так само “кольоровою” назвою “Blue”. Найголовніша відмінність цьогорічного релізу від попередніх – те, що окрім незмінних музикантів з гурту “Insight” до запису нового і оновленого матеріалу долучився ще й струнний оркестр. Бувало, що оркестрові аранжування “витягували” і менш оригінальний музичний продукт, то, скажімо, про такі відомі й улюблені Ніно Катамадзе, як “Olei” та “Once in the street” годі й говорити – витончений струнний супровід надає композиціям ще більшої глибини і проникливості.

“Blue” – диск достатньо еклектичний. Завдяки гармонійному поєднанню джазового та класичного інструментального звучання окремі твори мають виразніший імпровізаційно-джазовий характер (“Ilei”), деякі композиції – скоріше симфонічні (“Land of flowers”), трапляються й елементи арт-року (“Corridor”). Чудовим обрамленням альбому є перша й остання композиції: “Calm” (“Спокій”) і “Rain”(“Дощ”) відповідно. Особисто мені за звучанням вони нагадали джазові опери й мюзикли першої половини минулого століття: наприклад, “Поргі та Бесс” або “Серенада Сонячної долини”.

Чи не тому музика Ніно Катамадзе та “Insight” сприймається позачасово, ці твори можуть бути одночасно незрозумілі на вербальному рівні, але безсумнівно сприйняті на рівні чуттєвому. Голос Ніно – це не носій раціональної інформації, а радше якийсь химерний музичний інструмент, якому під силу передати в яскравій образності і “Спокій”, і “Дощ”, і “Морський берег”, і “Танці під парасольками”.