Людина – проблема

Майбутній генерал-хорунжий Юрко Тютюнник народився 20 квітня 1891 року в селі Будище на Київщині у родині колишніх кріпаків. У громадянську війну вздовж і впоперек пройшов сучасну Кіровоградщину.

Під час національного пробудження 1917–20 років він був не останнім у процесі. За непоступливість йому кілька разів виносили смертний вирок. Одного разу він збунтував в'язнів і звільнився від зашморгу. Іншого – переконав катів, що вели його на розстріл, вступити в ряди повстанців.

Згадуючи виступ полку імені Павла Полуботка 1917 року, писав: “...Проходили тисячі виснажених, засмалених людей... Проходили урочисто, з гідністю, неначе почували свою вищість. Коло будинку Педагогічного музею повертали голови до дверей та вікон і гукали: “Слава Центральній Раді!” Та ніхто не відповідав на привітання козацтва”.

Він умів воювати. Пропонував очистити Причорномор'я від військ Антанти. Генерал Олександр Греків, головнокомандувач Армії УНР, безапеляційно заявив: “Переможців світу хочете перемогти? Вибачте, поручнику, але це божевілля...” Тютюнник перекидається до отамана Григор'єва, котрий був за більшовиків. Начальником штабу звільняв Одесу від заморських гостей. Червоні раділи, що залучили такі кадри, та ейфорія швидко минула. Нечипір Григор'єв повернув зброю проти “комуни, чрезвичайки і комісарів з московської обжорки”. Без зайвої скромності Тютюнник казав: “У тому, що повстання пройшло під українським національним прапором, винний, головним чином, я...”

Перший зимовий похід 1919–20 років захопив непосидючого командира. На чолі Київської групи подолав виснажливий шлях, одержавши найвищу нагороду УНР – орден лицарів Залізного хреста № 2. Бачив героїзм зблизька і виніс віру у високі можливості людського духу, навіть у справі неперспективній. У Другому зимовому поході 1921 року виявився нестаток зброї, набоїв, одягу та взуття, продовольства. На що Тютюнник казав: “Потрібно боротьбою довести життєздатність української нації й української національної ідеї, тому що мертвою є та ідея, на захист якої ніхто не хоче лити кров...”

Непересічного командира помітили більшовицькі спецслужби ще в часи Григор'євщини. У довіру втерся агент ЧК Григорій Заярний. Відбув поряд Перший зимовий похід, допоміг чекістам провалити другий. 1923 року Тютюнник одержує з червоної Росії шифровку від посланого туди Заярного. У ній сказано, що в Харкові існує потужна підпільна організація, що лише чекає досвідченого керівника, щоб підняти загальне повстання проти москалів. 16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого заарештовано.

Уряд УСРР запропонував арештантові викладацьку роботу в школі червоних старшин. Погодився. Розумів: його твори “Революційна стихія” і “Зимовий похід 1919–20 рр.” є підручниками тактики і стратегії партизанської війни. Тому похмуро жартував, коли питали, чим займається: “Даю виклади бандитизму”. Писав мемуари, кіносценарії, брав участь у творчих диспутах.

Юрій Смолич, згадуючи обговорення роману “Фальшива Мельпомена”, розповів про епатажну заяву одного з гостей: “ Якби мої підлеглі виявилися такими нездарами, як у романі, – я їх розстріляв би”. На вигуки: “Та хто ти такий?” – відповів: “Той самий Тютюнник, про якого йдеться”. Зал злякано вкляк. Генерал мовчки пішов до виходу.
Що стало причиною його страти 1929 року? Хтось вичитав у його творах присуд собі?

І сьогодні живі застороги Тютюнника: “У таборі національних ворогів можна знайти союзників, але ніколи приятелів. Такі союзники охоче руйнуватимуть твою державу і ніколи не допоможуть її будувати”.
Або: “Козаки, стежте за своїми вчинками і карайте без жалю тих, хто прийшов у наші ряди не з переконання, а задля наживи, бо він вкраде в нас єдину вартість, єдине майно – нашу честь”.

Або: “Живучи на Україні, жиди мусили б знати народ, серед якого мешкають. Але ні: вони краще вірять росіянам, незважаючи на цілу повінь погромів, що залили Україну під час перебування тут Добровольчої та Червоної армій”.

Око й розум отамана оцінили багатьох. Про Петлюру, наприклад, казав: “За своєю натурою Головний отаман не вождь, який веде за собою маси. Він тільки пливе по вітру. Однаково жадає влади, як і боїться відповідальності”.

Як бачимо, Юрій Тютюнник був досить проблемною людиною. А Сталін уже доходив до постулату: “Есть человек – есть проблема, нет человека – нет проблемы”.