“Реве та стогне Дніпр широкий..."

Улітку світловодці вельми полюбляють проводити вечірнє дозвілля, милуючись заходом сонця на бетонованому узбережжі найбільшої в Україні рукотворної водойми – Кременчуцького водосховища. Поки воно, звісно, не починає смердіти.. Ходять туди-сюди, купаються або пиячать на парапеті тощо.

Хоча тут раніше був ще один різновид дозвілля – риболовля. Городян з вудками, з “резинками” на укосі було стільки – “хоч греблю гати”. А зараз – “півторамужика” дрімають біля своїх вудок на колишньому річковому вокзалі. Немає риби...

Дніпро-Славута, що перетинає Україну з півночі на південь, за висновками екологів, сукупно тече у своєму первозданному, Богом даному вигляді, лише 150 кілометрів. Більша частина яких припадає на його верхів'я у Київській області. На решту ріки – майже тисяча кілометрів – наклала свій відбиток людська діяльність... Костянтин Рибачук, головний еколог Світловодська і району, не взявся обговорювати доцільність для України Кременчуцького штучного моря, утім, як і всього каскаду дніпровських водосховищ. Економіка – економікою, але те, що Дніпро страждає через значне уповільнення своєї природньої течії – річ очевидна. Приклад – наше рідне водосховище. За майже 60 років свого існування через системне змивання у воду прибережної смуги воно стало значно мілкішим. А разом з берегами у воду зноситься своєрідний “коктейль” з продуктів життєдіяльності людини як органічного, так і неорганічного походження. Явно не річкова течія, наголошує еколог, не дає можливості внутрішнім ресурсам водойми самоочищатися. Улітку цей негативний процес зазнає ще більшого загострення – “буйним цвітом” починають цвісти так звані синьо-зелені водорості.

Якби, зазначає Рибачук, діло обмежувалося лише малоприємним запахом – неабияк страждає флора і фауна водосховища. Означені водорості, значним споживанням кисню з води, витісняють традиційну рослинність річкового дна. А це негативно позначається спочатку на рибі, яка веде донний спосіб життя (судак, лящ та бички), а згодом – на всіх інших водних пожильцях.

Браконьєри “гав не ловлять”

Із сивої давнини наші пращури під час нересту риби до води навіть не наближалися, церковні дзвони в цей час не бамкали. І все для того, аби дати спокій рибі, яка збиралася давати потомство... Сьогодні ж, зазначають Олег Суворов, Ернест Малишев, Ігор Грабовський, державні інспектори Полтавської держрибоохорони, що патрулює Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища, від такого ставлення до довкілля не лишилося й сліду. Чи то нерест, чи то не нерест – водний простір наших теренів перегороджений сітками уздовж і впоперек. Причому – з невеличким об'ємом “очка”: риба попадається і велика, і така, якій ще жити й жити. До речі, за словами рибоохоронців, ще донедавна саме сітки були найнебезпечнішими засобами скорочення рибних запасів. Але науково-технічний прогрес позначився і на браконьєрській “ниві”. Електропідсадка – ось що діє на водних і підводних мешканців ще згубніше. Браконьєри, занурюючи у воду свою електричну зброю, знищують живність у значному радіусі. Риба та земноводні, які мало не загинули від вбивчого знаряддя, під дією електричного струму піддаються своєрідній стерилізації – вони вже не здатні до продовження свого роду. Власники таких бузувірських засобів, як правило, люди небідні – їхні плавзасоби оснащені зазвичай двигунами зі щонайменшою потужністю у 70 кінських сил. Інспекторам з їх набагато скромнішим технічним оснащенням, наздогнати таких порушників надто складно. Та й толку від того, якщо наздоженуть: штраф у 340 гривень для такої “масті” губителів природи – замалий.

Що “в сухому залишку”?

Як відомо, життєдіяльність природи закільцьована на відповідному ланцюжку, випадіння з якого хоч однієї ланки призводить до загибелі або мутації всього циклу...

І еко-, і рибінспектори у своєму прогнозі виявились майже одностайними: якщо вже зараз на законодавчому рівні та в судочинстві не застосувати рішучих жорстких дій природоохоронного характеру, то Дніпро щонайбільше через п'ять-десять років залишиться без риби взагалі. Що ж до нашого водосховища... Не треба бути Орвелом чи Велсом з їх антиутопіями, щоби “змоделювати” нашу водну артерію років так через сто: смердюче, насичене сірководнем та метаном болото. А влітку над ним – ще й комарині хмари...