Ретрити; тренінги з питань адвокації, комунікації, гендерної рівності, протидії насильству й жіночого лідерства; робочі зустрічі та перегляди тематичних фільмів зі смаколиками. Протягом трьох місяців у Кропивницькому реалізовували проєкт "Бути почутими. Розширення можливостей для дружин військовослужбовців". У ньому взяли участь двадцятеро жінок. Основною метою стало навчити учасниць відстоювати свої права та інтереси, адвокатувати питання, що їх хвилюють. Які результати спільної роботи та яким буде продовження, читайте у матеріалі.
Різні долі, але спільні болі
До проєкту доєдналися дружини чинних та полеглих військовослужбовців із Кропивницького.
Чоловік Ірини Лісничої третій рік боронить країну від окупантів. Вона сама напередодні війни пережила операцію. Про проєкт, розповідає жінка, дізналася з соцмереж якраз в той момент, коли гостро потребувала підтримки.
Тоді було тяжко морально. Я доєдналася і це стало для мене свіжим подихом. З нами працював психолог, була й у групі самодопомоги для дружин військових. Ми виговорилися, почули одна одну. В кожної з нас різні проблеми й ситуації. Мені це дуже допомогло взяти себе в руки і продовжувати життя далі.
Згадує Ірина й ретрит на "Хуторі Надія":
Також була велика підтримка. Я наче крила відчула за спиною. Дівчата дуже чуйні, працьовиті, – говорить вона.
Основна мета програми – адвокація питань, що хвилюють жінок. Від початку ми проговорили проблеми, які їх тригерять. З цього виплило питання організації хвилини мовчання у Кропивницькому. Ми взяли його в роботу. Хвилює родичок військових і питання безбар’єрності. Багато хто повертається з війни з травмами, а громади не готуються до повернення ветеранів. Турбує і облаштування пам’ятників на Алеї слави. Серед проблемних визначили і питання соціального житла для тих, хто лікується чи проходить реабілітацію у чужому місті тощо, – розповідає керівниця благодійного фонду "Полк С. Хороброго" Яна Пшеніцина.
Що турбує найбільше
Найбільш болісним і тим, що не можна відкладати далі, стало питання вшанування українців, які загинули під час російсько-української війни. Так з’явилася ідея тихої акції "Вони віддали за тебе життя. Віддай в памʼять про них хвилину свого часу". З 8 по 29 серпня, о 09:00, ініціаторки виходили на площу Героїв Майдану, щоб своїм прикладом привернути увагу до загальнонаціональної хвилини мовчання.
Жінки нарікали, що вона діє в Україні понад два роки. Втім, Кропивницький у цей момент продовжує "йти, їсти, купувати каву, сміятися, спілкуватися, їхати на роботу та слухати музику".
Ми разом придумали назву цієї акції, намалювали плакати з закликами шанувати подвиг наших захисників, організували спільноту в месенджері для планування. Почали з Кропивницького, а потім дівчата самі активізувалися та запровадили ідентичну ініціативу на території селища Нове. Своїм прикладом ми надихнули активісток зі Знам’янки, які теж починають об’єднуватися, – додає Яна Пшеніцина.
Ми підняли це питання, бо люди не розуміють, для чого це потрібно робити і для чого ця хвилина мовчання. Донині дехто не розуміє, що відбувається. Було таке, що під час хвилини мовчання у селищі Нове, замість зупинитися, автівка ледь не збила нас на пішохідному переході. Водій кричав, щоб ми відійшли, що заважаємо, – говорить Ірина Ліснича.
Яна Пшеніцина додає, що всі учасниці були максимально включені у адвокацію питання вшанування героїв. Дружина захисника Ольга, яка працює у крупній торговельній мережі, посприяла, щоби її колеги щоранку доєднувалися.
За цим послідували й інші зрушення. Приміром, перекриття дороги для руху автомобілів у середмісті та в інших локаціях. Відтепер це регулюється рішенням міськради. Жінок підтримали й інші колективи, зокрема, Краєзнавчого музею, аптеки та магазину в середмісті. Для цих закладів та установ учасниці проєкту зроблять спеціальні наліпки про їхню участь в цій важливій ініціативі.
Знаємо, що у міськраді планують, що мінятимуть систему оповіщення і забезпечать оголошення загальнонаціональної хвилини мовчання у Кропивницькому. Зараз немає такої технічної можливості. Паралельно ми написали в Мінцифри та розробникам додатку “Повітряна тривога” з проханням передбачити під час оновлень сигнал про хвилину мовчання о 9:00 з телефонів. Сьогодні, до слова, я була приємно здивована – у центрі зупинилося досить багато людей, а одна жінка в авто співала Гімн України, це було дуже щемно, – ділиться Яна Пшеніцина.
Здобутки проєкту
Здобутками проєкту організаторка називає і те, що кожна з жінок відчула підтримку інших та зрозуміла, що сама може бути підтримкою. А також здатна реалізовувати соціально значущі ініціативи в колі однодумців.
Є одна дружина загиблого військового, яка впровадила свою програму по працевлаштуванню ветеранів з інвалідністю на агропідприємство. Ми б хотіли за її підтримки поширювати цей досвід далі. Ще одна учасниця проєкту Ярослава, дружина чинного військового, почала викладати у "Просторі Хоробрих" безплатну англійську для дітей захисників. Також вона проводить арттерапію з елементами гончарства.
Дружина захисника Оксана, веде далі Яна Пшеніцина, проводила у хабі для родин військових зустрічі з використанням метафоричних карт у якості психологічного розвантаження.
Також вона готова організовувати заняття з самозахисту, адже має відповідні навички. Анастасія допомагає фонду і робить безплатні фотосесії. Марина, яка також прийшла у проєкт "Бути почутими", нині працює адміністраторкою "Простору Хоробрих".
Вона має освіту психолога і нині пройшла навчання в галузі кризової психології. Плануємо залучати її до роботи щодо психологічної підтримки родин захисників. І Марина вже збирає щочетверга, о 17:30, групи самодопомоги. Є й ті дівчата, які отримували у "Просторі Хоробрих" психологічну підтримку і говорили, що це допомогло їм рухатися далі.
У власниці швейного виробництва й учасниці проєкту Тетяни фонд замовив шопери. Таким чином підтримали її як виробника.
У підсумку цієї роботи вийшов посібник з адвокації.
Щоб інші жінки могли почитати і зрозуміти, як об’єднуватися, як адвокатувати певні питання. Вони можуть приходити і до нас – ми все розкажемо. Посібники також у нас у хабі у вільному доступі.
Паралельно учасниці проєкту працюють над відеоверсією цього посібника.
Далі – питання безбар'єрності
Яна Пшеніцина говорить, що спілкування та спільна діяльність з жінками не завершується. Зокрема, вони вже планують пам’ятну фотосесію і виїзний командний ретрит.
Ми радіємо, що познайомилися. Дівчата почали спілкуватися між собою. Ми знаємо, що є одна в одної і завжди можемо звернутися за підтримкою в особистих питаннях та питаннях, важливих для суспільства.
Я планую й надалі приїжджати у "Простір Хоробрих" і зустрічатися з дівчатами. Мене це реально підтримує. Будемо вирішувати питання, вчитися не бути одним в полі воїном, а діяти спільно. Маємо бути активними й не падати духом, бо тільки так зможемо підтримати наших хлопців, – каже Ірина Ліснича.
Щодо адвокаційної діяльності – вона теж триватиме. Наступною стане тема безбар’єрності й підготовки суспільства до повернення ветеранів.
Ірина Ліснича розповідає, що сама пересвідчилася, наскільки некомфортне наше місто для людей з інвалідністю.
У минулому році чоловік отримав поранення. Одну ногу зібрали на металеві спиці, друга – після кульового поранення. Він не міг ходити, а жили ми на останньому поверсі п’ятиповерхівки. І уявіть: я – жінка метр шістдесят з прооперованою спиною, і він – метр вісімдесят. І я його цурпелила разом з кріслом колісним вагою сімнадцять кілограмів. Дякую, сусіди допомагали, – згадує Ірина пів року особистого жаху.
Також актуальна тема гідного прощання з полеглими героями. Вважаємо, що буде правильно, якщо не у центрі міста прощатися, то хоча б, щоби кортеж проїжджав через центр міста і люди бачили, що сьогодні у Кропивницькому прощаються з воїном. Віддавали йому шану і розуміли, якою ціною здобувається перемога, – розповідає Яна Пшеніцина.
Проєкт "Бути почутими. Розширення можливостей для дружин військовослужбовців" реалізували завдяки підтримці уряду Канади в рамках проєкту "Голос жінок і лідерство – Україна", що впроваджує Український жіночий Фонд.
Фото організаторів
#вшанування героїв #допомога військовим