Вже 1000 днів триває повномасштабна війна проти українського народу. Ворог знищує все: школи, лікарні, театри, вокзали. Вбиває людей, знищуючи
домогосподарства, а разом з людьми страждають і домашні тварини. Іноді, господарі, не маючи змоги забрати домашніх улюбленців з собою, залишають
їх напризволяще. І вони змушені шукати собі захисток у окопах захисників, в інших господарів, або просто гинуть від голоду та ран.
У соціальних мережах я дуже часто зустрічаю відеоролики про те, що поряд із захисниками в окопах та бліндажах знаходять собі місце і тварини. І це
можуть бути не лише свійські тварини, а й дикі: лиси і, навіть, вовки. Я дуже вражений ставленням військових до тварин. У них настільки теплі та
довірливі стосунки, що це викликає радість і гордість за людяність наших воїнів.
Якось, друг мого тата, який наразі перебуває на фронті, розповідав різні історії про побут солдат, про "чотирилапих друзів" і я вирішив дізнатися, що
спільного у "людей війни" та "тварин війни". Як вони допомагають один одному? І чи є між ними емоційний зв’язок?
Історія про ГЕРОЇВ:
Іван захищає Україну ще з 2014 року. Має бойовий досвід і є досвідченим солдатом. Він бачив зруйновані міста і села. Він бачив біль розлуки та радість
зустрічей, відчував сум та розчарування, але ніколи не втрачав надію.
Іван – звичайний сільський чоловік, який любить життя, свою родину та своїх чотирилапих друзів. Він говорить, що саме тварини допомагають
відновити психічний стан під час війни.
Якось, пребуваючи на позиції, до них в бліндаж прибилося маленьке кошенятко. Воно було зовсім кволе та голодне. Матері-кицьки не було видно. І
вони вирішили залишити його, бо в бліндажі були миші. Кошеня наїлося печива зі згущеним молоком. Вгрілося в чиїйсь кофтині та заснуло. Минали дні
та тижні і з ледь живого кошеняти, воно перетворилося на гарного та грайливого кота. Назвали його Куля. Воно було дуже швидке і весь час
намагалося впіймати мишеня, яке гризло харчі.
Солдати переїжджали з позиції на позицію і їхній Куля з ними. Хлопці дуже звикли до нього і не хотіли
залишати. Через рік Куля вже був величезним котом, який ховався разом з ними, коли чув звуки вибухів. Він весь час спав та ніжився в скромних
солдатських помешканнях. Мишей він ловити вже не хотів, любив поїсти свіженького м’яска чи ковбаски.
Чим старшим ставав Куля, тим частіше він відчував небезпеку. Перед черговим обстрілом він починав дивно поводитися: починав голосно кричати,
плутався під ногами, ніби не хотів, щоб хлопці виходили з бліндажа. А, якщо він був на дворі, то кулею летів у безпечне місце. Всі почали прислухатися до його відчуттів. І це рятувало їм життя.
Нерідко, після великого обстрілу, коли всі намагалися відпочити та відновити сили, Куля лягав поряд або вилазив на руки і тихенько починав
муркати. Всі слухали його і заспокоювалися. Він став одним з них. Куля -це частинка домашнього затишку, частинка домівки, яка завжди
поруч. Там, на фронті, тваринки не дають зачерствіти душею.
Отож, тварини відіграють дуже важливу роль на фронті. Одні – рятуютьжиття нашим захисникам, інші – виконують бойові завдання. А всі вони –
підтримують високий моральний дух наших героїв. І їхній внесок у перемогу над ворогом неоціненний.
Автори: Андрій Басенко та Ірина Басенко
#шкільна освіта