Слово-паразит “типу” має кілька грамотних і красивих аналогів в українській мові.
Як замінити слово “тіпа” в українській мові / колаж УНІАН, фото ua.depositphotos.com
Русизми та слова-паразити – це найпоширеніші помилки в українській мові, яких припускаються навіть освічені люди. Нерідко ми вживаємо такі слова, бо не знаємо українських відповідників. Якщо ви часто помічаєте за собою вживання мовних паразитів, то спробуйте знайти грамотну заміну.
Дуже поширеним в мовленні є слово-паразит “типу”. Його часто можна почути в розповіді людини, котра намагається пояснити думку або описати якесь явище. Це слово є російською калькою, тому його варто уникати. Про те, як сказати українською “типу”, ексклюзивно для УНІАН розповіла доцентка, кандидатка філологічних наук Олеся Сулима.
Що можна сказати замість “тіпа” в порівняннях
За словами мовознавиці, слово “типу” використовують із різною метою, тож є кілька варіантів заміни. Якщо йдеться про подібність, схожість предметів, явищ тощо, варто вживати сполучення слів “на зразок“, “на кшталт“. Такі конструкції мають нейтральне значення й використовувані в різних стилях мовлення, зокрема публіцистичному чи науковому.
Відео дня
Ось кілька прикладів уживання таких словосполучень:
У тому самому значенні можна вживати також слово “навзір“, хоча воно є діалектизмом, тож може звучати недоречно в повсякденному мовленні. Мовознавець Святослав Караванський пропонував замінювати компонент подібний на навзір: серцеподібний – навзір-серця. Однак у цьому разі зауважуємо на зміні стилю мовлення – навзір більшою мірою властиве художньому мовленню.
Як замінити слово типу в повсякденній розмові
Якщо слово “типу” використовується для об’єднання речень, уточнення виразу, вираження ймовірності події, то Олеся Сулима радить заміняти його словами “ніби“, “буцім“, “буцімто“, “мовляв“. Ось кілька прикладів речень з такими словами:
Ці слова, на відміну від “на зразок”, “на кшталт”, стилістично марковані – вживані в розмовному і художньому стилях мовлення. Хоча вони можуть бути і в текстах публіцистичного стилю, однак винятково в тих жанрах, що допускають неофіційне мовлення: інтерв’ю, нарисах, есе тощо.