Останні десятиліття Захід жив у парадигмі фукуямівського «кінця історії», де утворення, подібні до НАТО, багато хто вважав атавізмом.
Альянс поступово перетворювався на клуб демократичних країн, який займався часто не тими справами, для яких його створювали.
Замість зміцнювати обороноздатність, доцільність чого дедалі дужче підважували, НАТО поступово перейнялося змінами клімату, расово-гендерною політикою та іншими гуманітарними темами.
Штаб-квартира НАТО
По суті, втративши головного ворога в особі Росії, організація посилено шукала виправдання й підстави подальшому існуванню.
Через ідеологічну кризу всередині НАТО підупала мотивація серед його членів.
Європейські країни не хотіли інвестувати в оборону, покладаючись у всьому на США. У багатьох з’явилися діаметрально протилежні економічні, політичні й геополітичні інтереси. Чимало хто майже повністю вписався в політичну, ідеологічну й економічну орбіту Росії.
У результаті європейська частина НАТО втратила значну частину боєздатності, мотивації та спроможностей вести війну.
Навіть агресія Росії у Придністров’ї, Грузії та Чечні, захоплення Криму й Донбасу не змусили вийти із зони комфорту й подивитися правді в очі: головний ворог, заради якого і створювали Альянс, повернувся.
Іспанські військові у складі контингенту НАТО під час навчань.
І тільки після широкомасштабного вторгнення в Україну ігнорувати небезпеку стало неможливо.
Проте цілком природно, що НАТО перестало бути монолітним залізним блоком, який десятиліттями наганяв страх на СРСР.
З’ясувалося, що він не здатен прийняти одностайне рішення щодо України через особливу позицію деяких держав на зразок Угорщини.
Щоб підтримати Україну, довелося навіть створювати формат Рамштайну, що лише підкреслило часткову недієздатність Альянсу й відсутність у ньому єдності.
Далі більше. Окремі члени НАТО почали підписувати окремі безпекові угоди з Україною. Дехто, як Франція та її однодумці, виступив за введення західних військ в Україну. Інші висловилися проти.
Так почалася фрагментація всередині НАТО на неформальні блоки з різним стратегічним і тактичним баченням цілей і засобів війни та майбутнього порядку в Європі.
(Зліва направо) Генсек НАТО Єнс Столтенберг, президент Франції Емманюель Макрон, президент Польщі Анджей Дуда, президент США Джо Байден, федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр-міністр Португалії Антоніу Кошта, прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак і прем’єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс під час саміту НАТО у Вільнюсі, 11 липня 2023 р.
Окремо грають США з Німеччиною, Франція з однодумцями, Британія, а також група троянських коней в особі Орбана й Фіцо. Паралельно у США лунають ідеї змусити європейців платити більше чи навіть вивести Америку з Альянсу.
Столтенберг відчайдушно намагається врятувати НАТО, повернути йому суб’єктність, і саме із цим пов’язані його ідеї передати функції допомоги Україні від Рамштайну Альянсові.
І сьогодні НАТО фактично опинилося в точці біфуркації.
Або Альянс знайде в собі сили виробити спільну політику й виступити суб’єктом у цій війні, або поступиться місцем неформальним об’єднанням країн, пов’язаних між собою спільними інтересами, ризиками, двосторонніми домовленостями й безпековими угодами.
75 років — це ціле життя. Життєвий цикл НАТО в тому вигляді, у якому ми його знали, добігає кінця.
І за результатами цієї війни Альянс або відродиться ще потужнішим, ніж колись, або остаточно відійде в історію.
Латвійські солдати поруч із самохідною гаубицею та гелікоптерами армії США Sikorsky UH-60 Black Hawk під час навчань «Срібна стріла 2020» на військовій базі Адажі, Латвія, 2 жовтня 2020 р.