Ріші Сунак та Кір Стармер (фото: колаж РБК-Україна) Автор: Роман Кот
4 липня у Великій Британії проходять дострокові вибори до нижньої палати парламенту. Вперше за 14 років консерватори втратять владу, яка перейде до лейбористів. Як проходила передвиборча кампанія, та які зміни очікуються після виборів у країні, котра є одним із ключових союзників України – читайте у матеріалі РБК-Україна.
ЗМІСТ
-
Як проходять вибори у Великій Британії
-
Хто і за що змагається
-
Яких змін очікувати від лейбористів
-
Що ці зміни означають для України
Як проходять вибори у Великій Британії
У Великій Британії історично існує мажоритарна виборча система. Згідно з нею, кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів, стає членом парламенту від виборчого округу, незалежно від того, чи отримав він 50% поданих голосів, чи ні. Всього виборчих округів 650.
Якщо партія отримує більшість місць, її лідер стає прем’єр-міністром, а очільник другої за кількістю депутатів партії зазвичай стає лідером опозиції.
Згідно з останніми опитуваннями, лівоцентристська партія лейбористів майже гарантовано здобуде владу, завоювавши до 484 із 650 депутатських мандатів, при тому для більшості досить тільки 326. Правоцентристська, нині правляча Консервативна партія отримає лише 64 місця. Очікується, що новим прем’єр-міністром Великобританії стане лідер лейбористів Кір Стармер.
Таку ситуацію спричинили кілька чинників: і загальна втома населення від Консервативної партії, яка одноосібно перебувала при владі 14 років; і нездатність уряду консерваторів під проводом Ріші Сунака подолати рецесію в економіці, і проблеми у сфері державних послуг та охорони здоров’я.
Свою роль зіграло і передчасне оголошення виборів, яке спантеличило партійну машину консерваторів. Адже вибори очікувалися лише наприкінці цього року. Водночас існує декілька важливих моментів, які впливатимуть на новий уряд.
Хто і за що змагається
Ключове питання виборів – наскільки серйозну більшість отримають лейбористи і скільки мандатів зможуть зберегти для себе консерватори, які перебували при владі останні 14 років. Відповідь на це питання складається із трьох аспектів.
Перший – чи зможуть консерватори втримати “Синю стіну”. Ця назва походить від партійного кольору партії й позначає низку виборчих округів на півдні Англії, у яких десятки чи навіть сотні років голосували за консерваторів. Це переважно невеликі містечка із найвищим по країні рівнем життя. Консерватори докладають багато зусиль, аби зберегти за собою хоча б ці округи. Однак протягом останніх років їх позиції слабшають. Частина виборців у цих округах відвернулися від рідної партії після Brexit.
Парламент Великої Британії (фото: Ghetty Images)
З іншого боку, сюди переселилося багато молоді з Великого Лондона через нижчу вартість життя. Загалом ці виборці не готові голосувати за лейбористів, натомість віддають перевагу центристській Ліберально-демократичній партії. Додатково розмиває підтримку консерваторів ріст популярності “Зелених” та право-популістської партії “Reform UK” на чолі з Найджелом Фараджем.
З останньою партією пов’язаний другий аспект виборів. Опитування свідчать, що вона стабільно має підтримку близько 15-18 % виборців. Та оскільки вони розподілені відносно рівномірно по всій країні, досі цій партії не вдавалося провести жодного депутата у парламент Великобританії, хоча вона двічі вигравала вибори до Європейського парламенту. Разом з тим, ця політсила забирає частину виборців у консерваторів. Втім, цього разу консерваторам легше.
21 червня лідер партії Найджел Фарадж, який за стилем поведінки має багато схожого з Дональдом Трампом, втрапив у скандал. В інтерв’ю ВВС політик заявив, що Захід “спровокував Путіна на агресію проти України”. Це додатковий привід для критики з боку всіх інших партій, які загалом підтримують Україну. Тож для консерваторів завдання полегшується.
Третя загадка: хто переможе у Шотландії. Ще з XVIII століття Англія та Шотландія об’єдналися в одну державу на основі особистої унії, тобто один король посів обидва трони, на відміну від інших частин Великобританії, які були завойовані. Така юридична особливість час від часу породжує ідеї про відділення Шотландії.
Головним хедлайнером цього процесу є ліво-центристська Шотландська національна партія (SNP). Тож парламентські вибори серед іншого покажуть, наскільки популярною залишається ідея шотландської самостійності. В цьому регіоні очікується так зване тактичне голосування, коли противники відділення Шотландії будуть об’єднуватися навколо найсильнішого кандидата, аби не пропустити SNP. Така ситуація найбільше сприяє лейбористам.
Яких змін очікувати від лейбористів
Після приходу до влади перед лейбористами постануть ті ж проблеми, за які вони критикували консерваторів. Головна – це відсутність економічного зростання, отже, і коштів для реформ в інших сферах. Про необхідність навести лад всередині Великої Британії говорять всі топ-спікери лейбористів. Як очікується, цій загальній меті буде підпорядковано і зовнішню політику.
21 травня тіньовий міністр закордонних справ лейбористів Девід Леммі окреслив бачення змін, виступаючи в Інституті уряду (Institute of Government), аналітичному центрі, який має тісні зв’язки із державною службою Великобританії.
За його словами, МЗС Великобританії має стати “міжнародним підрозділом доставки місій Кіра Стармера” і головним чином займатися економічним зростанням, сприянням переходу на “зелену” енергетику, та національною безпекою. Крім того, дипломатам належить створити умови для інвестицій у галузі з низькими викидами вуглецю.
Ймовірний наступний міністр закордонних справ Великої Британії Девід Леммі (фото: davidlammy.co.uk)
Водночас серед британських та закордонних оглядачів виникають застереження – відсутність досвіду у лейбористів. Востаннє партія перебувала при владі у 2010 році. Вже згаданий Девід Леммі ніколи безпосередньо не працював у дипломатії, хоча колись обіймав посади державного міністра культури та вищої освіти. Втім, на допомогу лейбористам може прийти бюрократія.
“Оскільки Британія – це потужна розвинута демократія з доволі сильною державною службою дипломатів і воєнною складовою, то зрозуміло, що навіть тим політикам, які не мають такого практичного досвіду, буде на що спиратися”,- каже в коментарі РБК-Україна експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
Що ці зміни означають для України
Попри відсутність досвіду, лейбористи уже працюють над змінами у зовнішній політиці. Девід Леммі про них розповів на спеціальному брифінгу 1 липня. Серед іншого, він заявив про перезавантаження трьох напрямків: відносини Великої Британії з Євросоюзом, кліматична політика та відносини із “середніми державами, що розвиваються і з глобальним Півднем”. Водночас під час брифінгу він лише побіжно згадав Україну.
“Ми були в авангарді тут, у Сполученому Королівстві, у наших відносинах із цим регіоном (Центрально-Східної Європи – ред.), і саме завдяки цій близькості ми визнали виклики, з якими стикається Україна через жахливий напад Володимира Путіна раніше, ніж багато інших у Європі”, – зазначив Леммі.
Як стверджують співрозмовники РБК-Україна у дипломатичних колах, змін у підтримці України не буде. Проукраїнська позиція Лондона залишається за замовчуванням. Сам Леммі та й інші лідери лейбористів багато разів заявляли про прихильність до України. Ба більше, бували в Україні особисто та мали розмови з українськими топпосадовцями.
Востаннє – в середині травня цього року. Тоді ж делегація лейбористів окреслила план підтримки України, що складається із п’яти пунктів: військова підтримка, дипломатичні контакти, боротьба з російською агресією, розвиток промисловості, та допомога у відновленні.
Разом з тим, активність Великої Британії на інших напрямках також може допомогти Україні.
“Щодо відносин із ЄС. Зрозуміло, що це додатковий голос на користь України, він нам не завадить. Як, наприклад, і неформальний голос Британії у відносинах із Трампом, з республіканцями, вони теж зробили свої внески для того, щоб розблокувати допомогу Україні”, – каже Олександр Хара.
Дещо складніше може бути із Глобальним Півднем, але і тут Велика Британія має свої підходи.
“Зрозуміло, що у Британії є колоніальне минуле і воно може бути подразником з деякими країнами. Але в будь-якому випадку, Британія – досвідчений гравець в країнах і Африки, і Азії. Звичайно, якщо вони ставлять такий пріоритет, то звичайно, будуть і згадувати Україну в відносинах з цими державами, тож це має бути нам на користь” – підкреслює Олександр Хара.
В цілому, попри наявність деяких нюансів, в британському істеблішменті є консенсус відносно допомоги Україні. Це складова більш тривалої стратегії, яка не змінюється лише через прихід до влади опозиційних сил.
При написанні матеріалу використовувалися соціологічні опитування, публічні заяви британських політиків та коментарі експерта Центру оборонних стратегій Олександра Хари.