Фото: Сі Цзіньпін кілька років “водить за ніс” Володимира Путіна з газопроводом “Сила Сибіру-2” (Getty Images) Автор: Данило Крамаренко
Амбіційний проект “Сила Сибіру-2” з будівництва ще одного газопроводу із Росії до Китаю поставлено на паузу і, схоже, надовго. Минулого тижня Монголія не включила його до плану розвитку до 2028 року, і багато хто розцінив це як відстрочку спірного проекту, який міг би стати підтримкою для Москви в умовах санкцій та війни проти України.
РБК-Україна пояснює, що таке “Сила Сибіру-2” та чому Китай не готовий посилювати залежність від російського газу.
Зміст
- Що таке “Сила Сибіру-2” і до чого тут Монголія
- У чому основні розбіжності між Росією та Китаєм
- Чому “Сила Сибіру-2” потрібна Москві
- Чому Пекін тягне з російським газопроводом
Що таке “Сила Сибіру-2” і до чого тут Монголія
“Сила Сибіру-2” – це запланований магістральний газопровід від родовищ російського Сибіру до Китаю. Його протяжність має становити близько 6700 км, з яких 2700 км – пройти територією Росії і 2500 км – територією Монголії. Запланована потужність прокачування – 50 млрд кубометрів газу на рік.
На папері проект існує з 2006 року, відтоді змінив кілька назв та маршрутів. Спочатку мав назву “Алтай” і мав проходити через однойменну республіку у Південному Сибіру. Але його скасували, оскільки територія Алтаю вкрита горами і прокладати труби там важко.
У 2014 році Росія та Китай домовилися про великі поставки газу та почали будувати газопровід “Сила Сибіру”, який запустили у 2019-му. За угодою від 2014 року поставки мали наростити ще більше, у результаті вирішили будувати “Силу Сибіру-2”. Але вже протягом кількох років Москва та Пекін не можуть домовитися про ціну та обсяги.
Фото: схема проектованого газопроводу “Сила Сибіру-2” (інфографіка Financial Times)
Минулого тижня проект зіткнувся з новою перешкодою. Новий уряд Монголії не включив його до плану національного розвитку до 2028 року. Чергова відстрочка пояснюється розбіжностями, геополітичними чинниками, а також занепокоєнням щодо запровадження західних санкцій проти тих, хто допомагає Росії у війні проти України.
“Ми вступаємо в тривалу паузу, коли Москва більше не вірить, що зможе отримати бажану угоду від Пекіна, і, ймовірно, відкладе проект до найкращих часів”, – заявив колишній член Ради безпеки Монголії Мунхнар Байарлхавга.
Як пише The South China Morning Post, Китай незадоволений бажанням РФ самостійно контролювати монгольську ділянку. А також хоче ціну на газ, близьку до внутрішніх російських, що не влаштовує “Газпром”, оскільки будівництво потребує великих витрат. Прогнозувати подальші переговори складно, зазначає фахівець із Росії та Центральної Азії Шанхайської академії соціальних наук Лі Ліфань. “Монголія сподівається отримати інвестиції від Китаю та Росії, але Росія не має грошей, і Китай не поспішає будувати трубопровід”, – пояснив він.
Тим часом у МЗС Росії запевняють, що проект “Сила Сибіру-2” через Монголію нібито у високій мірою готовності, а реалізація розпочнеться “відразу після погодження цінових умов та обсягу поставок”.
У чому основні розбіжності між Росією та Китаєм
Тема “Сили Сибіру-2” постійно виринає на переговорах Володимира Путіна з китайським лідером Сі Цзіньпінем. У березні минулого року Пекін розчарував Москву, коли відмовився брати зобов’язання щодо збільшення імпорту газу.
Як писав Bloomberg, Китай не бажає повторювати помилок Євросоюзу та надмірно покладатися на російський газ. Навпаки, Пекін має намір максимально широко диверсифікувати поставки навіть ціною того, що це може виявитися дорожчим. Агентство зазначало, що асиметрія у двосторонніх відносинах особливо яскраво помітна на зустрічах керівництва Китаю та РФ.
Наприклад, Путін анонсував плани постачати 98 млрд кубів трубопровідного газу та не менше 100 млн тонн ЗПГ на рік. Однак його бажання розійшлися з очікуваннями Сі, який не висловив жодної зацікавленості у реалізації планів. Заявлений Путіним експорт приблизно в шість разів вищий за те, що Росія постачала до Китаю на 2023 рік.
Після візиту російського диктатора у травні 2024 року переговори зайшли в глухий кут, пише Financial Times. Видання з посиланням на джерела зазначає, що Пекін все ще вимагає газ за внутрішньоросійськими цінами, які субсидуються державою, тому експорт за цими цінами був би невигідним для РФ.
До того ж Китай не готовий викуповувати весь газ із можливої майбутньої “Сили Сибіру-2” обсягом 50 млрд кубометрів на рік. Китайський попит становить приблизно 400 млрд кубів на рік і більше половини країна видобуває самостійно. А в імпорті ставить на скраплений природний газ: 34 контракти на 65 млрд кубів (з них 15 із США), план до 2025 року – контрактувати по 276 млрд.
Ще одна російська труба потрібна Китаю скоріше для диверсифікації поставок за умови, що ціна буде вигідною.
“Китаю може знадобитися російський газ стратегічно, як безпечне джерело поставок, не зав’язане на морські перевезення, які можуть бути порушені у разі конфлікту навколо Тайваню. Але щоб це окупилося, Китаю дійсно потрібні дуже низькі ціни та гнучкі зобов’язання”, – заявив директор Carnegie Russia Eurasia Center Олександра Габуєв (Берлін, Німеччина) у коментарі FT.
Нездатність Росії укласти угоду підкреслює, як війна в Україні зробила Китай старшим партнером у відносинах, додав він.
Чому “Сила Сибіру-2” потрібна Москві
Китайсько-російські торговельні відносини в енергетиці були значними до вторгнення Росії в Україну, але з 2022 року ще більше посилилися. У 2023 році експорт нафти збільшився на третину, вугілля та ЗПГ – майже подвоївся. Таким чином, РФ стала найбільшим постачальником сирої нафти в цю країну, другим з вугілля та третім за ЗПГ. Крім того, поставки трубопровідного газу по “Силі Сибіру-1” зросли вдвічі до 22,7 млрд кубів на рік, що склало 34% китайського імпорту.
“Газпрому” справді потрібен китайський ринок. Після того, як у 2022 році вийшли з ладу “Північні потоки”, експорт до Європи скоротився до мінімальних рівнів з 1970-х років, а видобуток газу – на 13%. Минулого року російський гігант вперше за 25 років став збитковим: чистий збиток за 2023 рік перевищив 6 млрд євро.
“Газпром” регулярно повідомляє про рекорди експорту до Китаю, але обсяги невеликі – 22,5 млрд кубометрів у 2023 році проти втрачених 60 млрд на європейському ринку тільки по “Північному потоку”. І оскільки Росія вважає втрату ринку ЄС незворотною, то намагається збільшити залежність Китаю від себе, віддаючи пріоритет “Силі Сибіру-2” з кількох причин.
Геополітика. Москва розглядає газ як потужний інструмент у відносинах із контрагентами по всій Євразії. До 2010-х – на пострадянському просторі, коли пропонувала його за цінами нижчими за ринкові в обмін на геополітичне вирівнювання або контроль над енергетичною інфраструктурою.
Ймовірно, схожий розрахунок використовується і з “Силою Сибіру-2”. Продаючи великі обсяги газу, Росія потенційно може зв’язати Китай тіснішим альянсом. Однак її переговорні позиції набагато слабші, і переконати Пекін взяти зобов’язання щодо такого проекту під час війни з Україною було б геополітичним поворотом для Москви.
Економіка. “Сила Сибіру-2” швидше за все буде менш прибутковою через високу вартість будівництва та нижчу очікувану ціну на газ. Очікується, що трубопровід зможе генерувати замовлення для російських виробників сталі, що прискорить економічний розвиток східної частини РФ.
Оскільки країна-агресор готується до тривалого періоду міжнародної ізоляції та економіки воєнного часу, “Сила Сибіру-2” може стати флагманським проектом, який ознаменує рішучий розрив із Заходом та поворот на Схід. Власне, заяви про готовність розпочати будівництво без контракту на поставки підкреслюють, що економічні вигоди виходять далеко. за межі продажу самого газу.
Чому Пекін тягне з російським газопроводом
Коли йдеться про новий газопровід, Китай не поспішає, тому що прямо зараз йому не потрібний російський газ у таких обсягах. Більше того, він має багато варіантів поставок. І оскільки він досі оцінює, чи вписується “Сила Сибіру-2” у його портфель імпорту, китайські міркування напевно включатимуть такі фактори.
Прогнозований імпорт. Країні навряд чи знадобиться багато імпортного газу до середини 2030-х років. Згідно з прогнозами, до 2030 року імпорт досягне близько 250 млрд кубометрів, що значною мірою може бути покрито вже законтрактованими постачаннями. Проте базовий сценарій показує, що до 2040 року швидше за все місце для нового трубопроводу з Росії з’явиться, коли імпорт наблизиться до 300 млрд кубів на рік (і лише 150 млрд будуть покриті нинішніми контрактами).
Ціна. Якщо Китай вирішить просувати проект, то спробує забезпечити нижчу ціну, оскільки перебуває у сильнішій переговорній позиції, ніж у 2014 році, коли домовлявся про першу “Силу Сибіру”. Дані китайської митниці демонструють, що газ по ній був дешевшим, ніж інший імпортний газ та ЗПГ.
Сила переговорів. Пауза у новому проекті дає Китаю важелі у переговорах із Росією та іншими постачальниками. Самі обговорення вже тиснуть на постачальників, змушуючи їх підписувати контракти або ризикувати втратою китайського ринку. У міру того, як обговорюється ідея “Сили Сибіру-2”, китайські компанії підписали контракти на ЗПГ, у тому числі 27-річну угоду з Катаром. Крім того, раніше Сі Цзіньпін заявив лідерам країн Центральної Азії про необхідність прискорення будівництва трубопроводу “Лінія D”. Ці кроки сигналізують Росії про те, що Пекін шукає інші варіанти, щоб покрити свої потреби в імпорті.
***
Таким чином, Китай поки задовольняється тим, що “Сила Сибіру-2” залишається на папері. Це дає йому час оцінити потреби імпорту. Проте певні геополітичні міркування можуть підштовхнути до завершення проекту. Якщо зараз ціна на газ та надмірна залежність від одного постачальника є основними проблемами, то подальше погіршення відносин із США може надати додаткову підтримку проекту. Але якщо він і буде побудований, то, швидше за все, на умовах Китаю, а не Росії.
При підготовці тексту використовувалися: публікації The South China Morning Post, Bloomberg, Financial Times, аналіз Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету (CGEP).
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.