Свято Івана Купала завжди викликало особливу цікавість, бо поєднує в собі язичницькі ритуали, народні вірування та християнські традиції. У 2025 році, відповідно до оновленого церковного календаря, дата святкування дещо змінилася, однак дух Купальської ночі залишився незмінним. Як зазначає редакція Kirovograd, українці знову звертають увагу на коріння цього свята та шукають давні обряди, які нині вже забулись або збереглись у вигляді регіональних особливостей. Це не просто літнє гуляння, а магічна ніч, коли оживає природа, а вода й вогонь набувають сакрального значення. Тож давайте поринемо у багатовікову історію Купальської ночі, відшукаємо забуті звичаї і дізнаємось, як святкують це містичне дійство у різних куточках України.
Історія виникнення свята
Івана Купала бере свої витоки ще з дохристиянських часів, коли наші предки поклонялись силам природи. У центрі цих вірувань була родюча земля, сонце, вода і вогонь — стихії, які не лише дарували життя, а й потребували шанування. Саме тому Купальська ніч вважалась магічною — часом, коли стираються межі між світами, і можна зазирнути у майбутнє або очиститися від хвороб та злих духів.
Після прийняття християнства язичницьке свято Купала об’єднали з днем Івана Хрестителя, звідси й подвійна назва — Івана Купала. У християнському контексті цей день символізував очищення через воду, що вдало поєдналось із давніми обрядами купання у річках. Тож поступово виникло унікальне народне свято, де співіснують і вікові традиції, і релігійні мотиви.
Святкування Івана Купала зазвичай припадає на ніч з 6 на 7 липня за юліанським календарем. Проте з переходом православної церкви на новий стиль у 2025 році, дата зміщується — імовірніше, українці відзначатимуть Купала в ніч з 23 на 24 червня. Ця зміна породжує новий інтерес до глибокого змісту свята та старовинних обрядів, які нині вже не є загальновідомими.
До традицій, що майже зникли, належать закликання дощу через плетіння “дівочих хмаринок” з пижма, обливання себе “мертвою водою” зі спеціальних джерел чи обряди викликання сну для хворих через купальське зілля. Багато таких ритуалів збереглись у фольклорі або в поодиноких родинах, але заслуговують на відновлення й увагу.
Як святкують в Україні
Сьогодні Івана Купала асоціюється з веселими народними гуляннями, однак у багатьох регіонах свято залишається глибоко обрядовим. Починається воно з підготовки: дівчата плетуть вінки з польових квітів, прикрашають ними себе та часто додають символічні рослини, такі як полин, звіробій чи папороть. Вінки мають символізувати чистоту, красу та дівочу долю.
Увечері біля річок чи озер запалюють велике вогнище. Молоді люди стрибають через полум’я — цей ритуал вважається очищенням і водночас способом перевірити силу почуттів пари. Якщо двоє тримаються за руки й не розривають обійми під час стрибка, їхня любов буде міцною.
Не менш популярною є традиція пускати вінки на воду. За поведінкою вінка судять про майбутнє: потонув — до сліз, поплив далеко — до далекої дороги чи заміжжя, зачепився — до перешкод у житті. Цей обряд досі практикують на Поліссі, Поділлі та в Карпатах.
Ще одна частина святкування — пошуки цвіту папороті. За легендою, він розцвітає лише в Купальську ніч, і той, хто його знайде, здобуде щастя, силу й здатність бачити приховане. Звісно, в природі папороть не цвіте, але сама легенда стала приводом для романтичних пригод серед молоді.
Сучасне святкування часто супроводжується концертами, виставами, ярмарками. Але навіть у великих містах українці все частіше шукають можливість долучитися до справжніх народних дійств — у селах, етнопарках чи просто на природі з друзями, відновлюючи давні купальські ритуали.
Регіональні відмінності
Україна багата на регіональні варіанти святкування Івана Купала. У кожному куточку країни є свої особливості, і багато з них залишаються маловідомими за межами громади.
На Поліссі, наприклад, дуже шанують магічні властивості води. Там дівчата не лише пускають вінки, а й купаються до сходу сонця в річках, вважаючи, що вода у цей час змиває всі хвороби та негаразди. Також поширеною була традиція виготовлення “ляльки Купайла” — опудала, яке спалювали або топили у річці.
На Гуцульщині Купала святкують з унікальними ритуалами очищення через вогонь. Чоловіки створюють вогняні колеса й пускають їх зі схилу — вважається, що чим далі котиться колесо, тим щедрішим буде рік. Тут також часто практикують обряд “водіння Купайла” — хороводи з піснями, де центральною фігурою стає дівчина в образі богині літа.
У Наддніпрянщині свято пов’язане з хліборобством. Тут до вогнища клали перші зжаті колоски, щоб задобрити врожай. Обряди супроводжувались спеціальними піснями — купальськими закликами до плодючості землі.
На Півдні України, зокрема у степових районах, Івана Купала переплітається з кримськотатарськими елементами. Там збереглись давні практики прикрашання дерев кольоровими стрічками, що символізують зв’язок з духами природи, а також обряди зі збору “душистих трав” на щастя та здоров’я.
На сході України менш відомим, але цікавим був обряд “мовчазного зілля”. Його збирали до сходу сонця, не вимовляючи жодного слова, щоб зберегти силу рослини. Таке зілля вважалося надзвичайно цілющим.
Деякі регіональні особливості у форматі списку:
- Полісся: купання на світанку, “лялька Купайла”
- Гуцульщина: вогняні колеса, “водіння Купайла”
- Наддніпрянщина: обряди з колосками, купальські пісні
- Південь: прикрашання дерев, духмяні трави
- Схід: “мовчазне зілля”, зілля для любові
Ці традиції формували культурне обличчя Купальської ночі в кожному регіоні. Їх варто берегти, вивчати й передавати наступним поколінням.
Де ще святкують у світі
Свято Івана Купала має аналоги й у багатьох країнах Європи, особливо в тих, що також зберегли язичницьке коріння у народній культурі. Найближчим до українських традицій є святкування в Білорусі, Польщі, Литві та Латвії.
У Польщі це свято відоме як Noc Kupały або Wianki. Основні ритуали подібні — пускання вінків, вогнища, танці. Зараз такі дійства особливо популярні у Кракові, де влаштовують масштабні святкування з фольклорними елементами.
У Литві аналогом є Rasos šventė — Свято Роси. Воно відзначається в день літнього сонцестояння, і має багато спільного з українським Купалом: прикрашання голів вінками, збирання трав і пошуки квітки папороті.
У Фінляндії, Швеції та Норвегії існує Midsommar — свято середини літа. Хоч воно менш містичне, але теж має язичницьке коріння. Тут піднімають спеціальні дерев’яні хрести, прикрашені квітами, навколо яких водять хороводи.
У Білорусі збереглись купальські обряди, схожі на українські, особливо на південному заході країни. Там також поширені пісні, обряди очищення та пошук “чарівної папороті”.
У Німеччині, хоча Купальських обрядів немає, святкують Johannistag — день Івана Хрестителя, який у деяких громадах супроводжується нічними вогнищами й урочистостями.
Свято Купала — приклад того, як різні народи шанують літнє сонцестояння і символіку води, вогню, очищення, молодості. І хоча обряди відрізняються, сама ідея свята — зустріти літо з радістю, очиститися і зарядитися енергією природи — залишається спільною.