На щастя, шльопання дітей більше не є звичним явищем – і на те є вагомі причини.
Названо 6 ознак того, що ви занадто суворі зі своєю дитиною / фото ua.depositphotos.com
Батькам часто здається, що вони роблять недостатньо у вихованні дітей. Завжди є ще один вид діяльності, до якого можна долучити малечу, ще одна навичка, яку вони могли б опанувати.
“Занадто багато дітей сьогодні вважають, що їхня цінність і значущість залежать від їхніх досягнень – середнього балу, кількості лайків, які вони отримують за пости, а не від того, ким вони є як люди, глибоко в їхній суті”, – розповіла Дженніфер Воллес в інтервʼю HuffPost.
Видання поспілкувалося з фахівцями з психічного здоров’я про ознаки того, що батьки занадто суворі до своєї дитини. Ось що вони розповіли.
Відео дня
1. Ваша дитина відчуває себе погано без жодної причини
Як батькам, вам часто доводиться повідомляти новини, які діти не хочуть чути. Психолог Еран Маген наводить такі поширені приклади: “Говорити їм, що час виходити з басейну, примушувати лягати спати, просити брати участь у домашніх справах або обмежувати привілеї, щоб допомогти їм зосередитися на шкільних заняттях”.
Але існує цілий спектр жорсткості, коли справа доходить до донесення цих повідомлень. Маген запропонував батькам запитати: “Чи потрібно моїй дитині зараз відчувати себе так погано? Чи є інший спосіб підтримати потреби моєї дитини і свої власні таким чином, щоб це спричинило менше дискомфорту для моєї дитини і допомогло зберегти позитивний тон у наших стосунках?”.
У вас не вийде робити все правильно кожного разу, і обов’язково настане момент, коли ви втратите самовладання і накричите. Але якщо ви будете уважними до переживань вашої дитини і розставлятимете пріоритети у вашому зв’язку з нею, ви зможете гарантувати, що більшість ваших взаємодій не загрожуватимуть вашим стосункам.
2. Ви фізично грубі зі своєю дитиною
На щастя, шльопання дітей більше не є звичним явищем – і на те є вагомі причини. Фізична шкода може вирішити проблеми з поведінкою в конкретний момент, але вона не допомагає дітям навчитися емпатії. Це також загрожує почуттю безпеки, яке вони мають поруч із вами, їхнім головним опікуном.
Якщо схопити дитину за зап’ястя і відтягнути її вбік – цілком доречний спосіб відвести її від небезпеки, наприклад, від зустрічної машини, то це буде занадто, якщо дитина просто не поспішає виходити з басейну, і це може налякати вашу доньку чи сина.
Також спеціалісти не радять виривати з рук дітей іграшки, шоколадку чи телефон. Така поведінка може зашкодити вашим стосункам із дитиною у довгостроковій перспективі.
3. Ваш тон невиправдано суворі
Хоча кожен з нас бував у ситуації, коли нам потрібно було якомога голосніше крикнути “Стоп!”, коли ми бачили, що наша дитина робить щось небезпечне, іноді наш тон є надмірною реакцією. Ми можемо кричати про те, щоб забрати іграшки, не тому, що справа термінова, а тому, що ми втомилися і втрачаємо терпіння.
Коли ми хочемо, щоб наша дитина щось зробила, зазвичай ефективніше присісти навпочіпки, щоб подивитися їй в очі, і говорити м’якшим голосом. Хоча ніхто не може зберігати спокій у кожній ситуації, ви можете виявити, що ваша дитина краще реагує на спокійні, розумні прохання, ніж на крик.
Якщо ви не впевнені, чи перейшли ви межу, ви можете подивитися на реакцію вашої дитини, щоб отримати підказки. Якщо вона виражає шок або завмирає, не знаючи, як реагувати, “це ознака того, що поведінка батьків була екстремальною порівняно з тим, що ці батьки зазвичай роблять з цією дитиною”. З часом кумулятивний ефект такої взаємодії може призвести до того, що дитина перестане довіряти батькам або стане байдужою до їхньої поведінки.
4. Ви не враховуєте точку зору своєї дитини
Чи є “цукерковий салат” доречною стравою на вечерю? Ні, але це не означає, що потрібно висміювати бажання дитини їсти солодке. Можна сказати дитині “ні” і встановити кордони таким чином, щоб показати їй свою повагу.
“Відповідь: “Те, що ти хочеш, не має значення; я буду приймати рішення тут” буде прикладом надмірно різкого висловлювання, навіть якщо тон буде м’яким”, – пояснює Маген.
Ще одна фраза, яка може завдати шкоди при надмірному використанні – “Тому що я так сказав”. Коли ви можете (спокійно) пояснити причину своєї відмови або встановлення певних меж, діти з меншою ймовірністю будуть чинити опір.
Ви можете сказати щось на кшталт: “Цукерки дуже смачні. Але я маю переконатися, що ти отримаєш усі поживні речовини, необхідні для росту. Ми можемо з’їсти кілька цукерок після вечері”.
5. Ви зосереджуєтесь на їхніх помилках
Ми всі хочемо, щоб наші діти не робили тих самих помилок знову і знову. Але хвалити їх, коли вони роблять правильні речі (“Дякую, що ввічливо попросив”), зазвичай ефективніше, ніж робити зауваження, коли вони цього не роблять (“Скажи “дякую”!”).
Крім того, важливо, щоб вони розуміли, що ви любите їх незважаючи ні на що, адже подібна суворість до дітей може мати для них довготривалі наслідки. Вони можуть розвинути надмірно критичний внутрішній діалог і почати вірити, що не можуть зробити нічого правильно. Або ж у них може з’явитися страх бути недостатньо хорошими, що призведе до заклопотаності своїми уявними недоліками, а не успіхами.
6. У вас забагато правил
Важливо встановлювати і дотримуватися меж заради безпеки, здоров’я, збереження стосунків та з інших причин. Але не просто тому, що ви можете це зробити. Правила повинні бути зведені до мінімуму і зосереджені на загальному ставленні або способі життя, а не на окремих порушеннях.
Наприклад, якщо вашій дитині не подобається те, що є на вечерю, все одно має сенс попросити її сісти за стіл, щоб бути з членами сім’ї. Але не варто змушувати її їсти шість разів на день.
Дослідження показали, що у дітей, які виховуються в умовах жорсткого стилю виховання, можуть розвинутися поведінкові проблеми, такі як непокора, гіперактивність та агресія. Крім того, вони можуть демонструвати емоційні проблеми, такі як тривожність або нестабільність настрою, коли все йде не так, як їм хочеться.
Що робити, якщо ви вважаєте, що були занадто суворими
Так само, як ваша дитина не може постійно відповідати всім очікуванням щодо її поведінки, так і ви в певний момент не зможете впоратися з тим, як ви дисциплінуєте своїх дітей. Можливо, ви накричите, вихопите іграшки або завершите розмову фразою “Тому що я так сказав”. Найважливіше те, що ви робите після цієї помилки.
Маген рекомендує почати з пояснення, що ви хочете вибачитися, щоб дитина не відчувала тривоги перед спілкуванням. Потім поясніть, що ви зробили (“Я накричав на тебе, коли ти попросив ще морозива”). Візьміть на себе відповідальність за те, що ви зробили, і скажіть, як, на вашу думку, це могло вплинути на дитину (“Ти не винен, і тобі, мабуть, було страшно чути, як я кричу”).
Ви можете пояснити причину своєї поведінки, але не використовуйте її як виправдання. Вибачайтеся щиро, пояснюючи, що ви хотіли б зробити замість цього, і що ви плануєте зробити наступного разу. (“Наступного разу, якщо я почуватимусь так само засмученою, я зроблю все можливе, щоб говорити спокійно, і, можливо, візьму тайм-аут для себе, але я справді не хочу так кричати на тебе”).
Наприкінці розмови не забудьте нагадати дитині, що ви її любите.