Медійне середовище Кіровоградщини має проблему. Ні, звісно, вона не одна. Тут тобі і фінансування, і падіння рекламного ринку, і конкуренція з ТГ-каналами… Та все ж є одна проблема, яка під час війни суттєво поглибилась, відзеркалюючи подібну кризову ситуацію в країні загалом. Мова йде про комунікації. Діалог влади, держпідприємств, силовиків, комунальних і державних підприємств з журналістами. Спілкування, яке мало б бути конструктивним і корисним для усіх сторін, наразі не складається. Як наслідок – фейки, чутки і вкиди від анонімних ТГ-каналів, які можуть продукувати контент і без розмов з посадовцями та чиновниками.
Такому діалогу мали б сприяти пресслужби. Але чомусь такого не відбувається.
Винятки з правил
Хотілось би щоб “правила” були іншими, однак маємо не надто приємну статистику. Щомісяця до мене, як регіонального представника ІМІ у Кіровоградській області, звертаються медійники області, аби “по тихому” допомогти вирішити “комуніційні збої” з тією чи іншою структурою. Загалом за останні три місяці таких скаржників назбиралось майже з десяток.
Та є й приємні винятки. Маємо в області пул організацій, що вивели комунікацію з медійниками на вельми високий рівень. І це відзначають самі журналісти.
Моя абсолютна любов серед пресслужб – це обласна прокуратура. Коли ми задаємо питання, представниця завжди намагається уточнити інформацію або пояснити, чому не може її надати. Це як на мене людяне спілкування. Також налагоджена співпраця у нас із обласними ГУНП, поліцією та СБУ, – розповідає редактора інформаційного порталу “Гречка” Анастасія Дзюбак.
Приєднується до похвал в бік комунікаційників від силовиків і редакторка “Першої електронної газети” Світлана Листюк:
Я працюю в ЗМІ понад 10 років. За цей час в моєму особистому рейтингу на першому місці завжди була прес-служба поліції і Віталіна Бевзенко. Вона оперативна, точна, відкрита до спілкування, реагує на дзвінки і повідомлення навіть у вихідні чи вечорами. Ніколи не виявить неповаги чи якогось незадоволення в спілкуванні. Вона однозначно ТОП.
Хвалить медійниця й пресслужбу нині державного ПриватБанку та обласного краєзнавчого музею. Окрема похвала летить і до Центру контролю і профілактики хвороб:
“Не знаю, чи є там окремий відділ для роботи зі ЗМІ, але коли телефоную з питаннями в приймальню чи безпосередньо до пані Оперчук – отримую навіть більше інформації, ніж сподівалася. Ще жодного разу не розчарувалася в комунікації”.
Найбільше спроб – найменше комунікації
Як не дивно, однак найбільше нарікань у журналістів на Кропивницьку міськраду, а також Кіровоградська ОДА. Ключові ньюзмейкери міцевого та обласного значення у спілкуванні з місцевими виданнями не надто поспішають ділитись інформацією. Ба більше, останнім часом діалог зводиться до простого – “пишіть запит”, що для журналіста, якому необхідний коментар тут і зараз, геть не вихід.
“Щодо комунікації з прес-службою обласної державної адміністрації. Думаю, ні для кого з колег не секрет, що тут все дуже печально. Я б сказала, що комунікації тут взагалі немає, як і поваги до журналістів. “Колеги” з ОВА дозволяють собі і грубіянити, і хамити, і дзвонити спозаранку з особистими претензіями, і контролювати не лише контент у ЗМІ, а й те, що ми публікуємо на своїх особистих сторінках. Але їхній улюблений стиль співпраці – це ігнорування питань, коли ти в спільному чаті озвучуєш те, що цікавить”, – ділиться негативним досвідом Світлана Листюк.
А от у журналістів “Гречки” та особисто Анастасії Дзюбак від “міської” та “обласної” комунікації вже мало не тіпається око. Редакторка розповідає – щотижнево стикаються зі здавалось би банальною проблемою – отримати уточнення, коментар чи роз’ясння від працівник рад та адміністрації
“З міськрадою, обласною радою і ОВА тяжко. Не можу бути впевнена, але мені здається все тому, що від самих комунікаційників відмахуються представники виконавчих органів. Тобто це така політика: без коментаря вони ж нічого не напишуть, то давайте коментар не давати, або тягти скільки можна.
Улюблена фішка – це сказати писати інформаційний запит. Але проблема в тому, що часто журналіст хоче отримати коментар, пояснення з теми, тобто ту інформацію, яка по закону не підпадає під запит як такий. Це затягування часу.
Другий момент, коли ти питаєш інформацію, а тобі кажуть: “А ми про це проведемо брифінг”. І замість отримати ексклюзивну новину зараз ми і ще десяток колег отримуємо одну інформацію в один день, приблизно тижні за три після нашого питання.
Третій варіант, який бісить найбільше, це коли ти задаєш питання, тобі не дають відповідь, а наступного дня на цю тему виходить реліз пресслужби, який підхоплюють інші: “Хочете – робіть передрук з посиланням на нас”.
Через це наразі ми змінили свою політику. Якщо ми просимо коментар, який не потребує підготовки, збору даних і він має відображати іншу сторону конфлікту, ми даємо преслужбам дедлайн: поереджаємо, що чекаємо до такої то години або дня, якщо не буде відповіді, то публікуємо матеріал і вказуємо, що звернулись, відповіді не отримали”.
До слова позбавлення “ексклюзивності” добутої інформації говорять чимало журналістів, в тому числі телевізійників. І хоча для розпорядника даних організувати брифінг звісно простіше, аніж по двадцять разів розповідати одну й ту ж інфу місцевим виданням, та медійникам від того не легше. Тому й боротьбу за увагу аудиторії традиційні ЗМІ програють ТГ-каналам. Тому і все більше і більше колег “забивають” на авторські новини, клепаючи замітки з пресрелізів та розсилок.
А от заступниця редакторки “Точки доступу” Катерина Федченко, почувши тему нашої розмови, одразу згадала за наболіле – “секретність“ у коментарях влади щодо обстрілів території області.
Ми розуміємо, що є інформація, яку не можна розголошовувати, але траплялися випадки, коли після вибухів на території області на сторінці начальника ОВА не з'явилося жодного коментаря. У кращому разі традиційне – “ситуація контрольована”, “обійшлося без наслідків” або “ворог лютує”. Уточнити інформацію, чи взяти додатковий коментар не маємо змоги”.
А як ми всі розуміємо – де нема офіційних даних, одразу з’являться неофіційні домисли, які з радістю транслюватимуть у сами телеграм-канали різного рівня популярності та адекватності.
Ну і на сам кінець – біль повної дискомунікації. Ряд підприємств, установ та організацій, які, як би це сказати, не хочуть спілкуватись. Взагалі. А пресрелізи…. пресрелізи це окрема тема для медійного болю.
“На жаль, є прес-служби, які працюють… не знаю, з якою метою. От відверто не розумію, навіщо на їх утримання витрачають кошти. Така проблема була в обласного водоканалу, де хтось від імені підприємства просто хамив споживачам і журналістам, а домогтися якоїсь офіційної інформації було не реально. Радію, що підприємство усвідомило свою помилку і взяло в прес-службу професіоналку.
Радила б і Театру корифеїв піти тим же шляхом і налагодили комунікацію зі ЗМІ. Бо там останнім часом все дуже печально не лише з керівництвом, а й з комунікаційниками. Складається враження, що театр працює лише для якогось одного глядача, а прес-служба керується принципом “чим більше хамства, тим краще”. Плюс – плинність кадрів не дозволяє налагодити співпрацю. Я знайомилася з 4 чи 5 людьми, які представлялися адміністраторами чи фахівцями по роботі зі ЗМІ і пропонували співпрацю. Запам'яталася тільки пані Тетяна, яку я бачила двічі. Решта… А хто там нині працює – уявлення не маю, але стиль спілкування викликає щирий сум”, – резюмує Світлана Листюк.
Звісно, як представник ІМІ я не міг стояти осторонь цієї комунікаційної кризи. Тож поспілкувавшись з журналістами місцевих видань та представниками влади домовився про зустріч редакторів з секретарем Кропивницької міської ради Сергієм Колюкою та начальником відділу по роті зі ЗМІ Сергієм Якуніним. Спробуємо напрацювати нові правила комунікації, які допоможуть якщо не вирішити проблему то хоча б мінімізувати її негативні наслідки.
Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації у Кіровоградській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО «Інститут масової інформації» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
Думки, викладені у блозі, відображають винятково думку автора, редакція Точки доступу може її не поділяти.