У Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Він став символом боротьби українського православ’я за самостійність від Москви та багато років працював над визнанням автокефалії. Повідомляє Kirovograd з посиланням на ВВС.
Біографія та ранні роки
Михайло Денисенко, відомий як Філарет, народився 23 січня 1929 року у селі Благодатне Амвросіївського району на Донбасі. Після закінчення школи у 1946 році вступив до Одеської духовної семінарії, а згодом – до Московської духовної академії. У 1950 році він прийняв чернечий постриг із ім’ям Філарет. Патріарх Московський Алексій І висвятив його у сан ієродиякона та ієромонаха. У 1952 році здобув науковий ступінь кандидата богослов’я та залишився викладати. У 1957 році повернувся до України, став ректором Київської духовної семінарії, а пізніше очолив Володимирський кафедральний собор і керував справами української церкви.
Церковна кар’єра у Росії та міжнародні місії
У 1961 році Філарет очолив подвір’я РПЦ при Олександрійському патріархаті в Єгипті, потім служив у Ленінградській єпархії, а у 1962 році став єпископом. Наступні роки він був єпископом Віденським та Австрійським, ректором Московської духовної семінарії й архієпископом, входив до Священного синоду РПЦ. У 1968 році отримав сан митрополита – найвище звання після патріарха. У 70–80-х роках активно представляв церкву на міжнародних заходах і керував святкуванням тисячоліття хрещення Київської Русі у 1988 році.
Боротьба за українську автокефалію
На початку 1990-х Філарет став ключовою фігурою українського православ’я. Після смерті Патріарха Пимена він розглядався як претендент на патріарший престол РПЦ, проте патріархом обрали Алексія II. Філарет очолив Українську православну церкву як Митрополит Київський і усієї України. 1992 року його змістили з керівництва УПЦ МП на користь Володимира (Сабодана), що спричинило відкритий розкол. Уже 25 червня 1992 року відбувся Всеукраїнський церковний Собор, який об’єднав частину УПЦ та Української автокефальної православної церкви в УПЦ КП, де Філарета обрали заступником патріарха Мстислава. Після смерті Мстислава у 1993 році та Володимира у 1995 році Філарет очолив УПЦ КП.
У 1997 році РПЦ наклала на нього анафему, яку скасував Вселенський патріарх у 2018 році.
На шляху до Православної церкви України
Протягом 2000-х та 2010-х Філарет підтримував Помаранчеву революцію та Євромайдан, активно співпрацюючи з владою щодо визнання української церкви Константинополем. У 2018 році Вселенський патріарх зняв з нього анафему та визнав канонічний статус УПЦ КП, що відкрило шлях до створення ПЦУ у 2019 році. Філарет відмовився очолити нову церкву, підтримав свого намісника Епіфанія, а на об’єднавчому соборі УПЦ КП ухвалило рішення про саморозпуск і приєднання до ПЦУ. Після цього він залишався почесним патріархом та контролював Київську єпархію.
Конфлікти та останні роки
Навесні 2019 року Філарет намагався відновити УПЦ КП та перехопити управління ПЦУ, але безуспішно. Він сформував невелику структуру, що фактично не мала впливу. У віці понад 90 років залишався активним у служінні, брав участь у молитвах за Україну під час війни з Росією та зустрічався з міжнародними гостями. У жовтні 2025 року відбулося останнє примирення з митрополитом Епіфанієм. На момент смерті Філарет залишався почесним патріархом і ієрархом на спокої.
Вам може бути цікаво: День народження Ліни Костенко 19 березня: 96 років символу незламності